Жінка може все!

               Здавалося б це загально відомий факт, що гендерна рівність займає центральне місце у системі прав людини та серед цінностей Організації Об’єднаних Націй (ООН). В нашій державі гендерна рівність закріплена у Конституції України та прийнята нова державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року. Незважаючи на все це Україна досі стикається з викликами, які впливають на забезпечення рівних прав та можливостей жінок взагалі, а особливо тих, хто стикається з дискримінацією. Хоча сформовані у патріархальній системі стереотипи та уявлення можна розглядати як одні з глибинних причин нерівності, також існують глибоко вкоріненні систематичні прогалини, яким ще не надавали належної уваги. Сюди можна віднести слабке верховенство права, низьку спроможність до впровадження інституційних механізмів щодо забезпечення ґендерної рівності та брак політичної волі.

           Так які ж конкретні факти дискримінації та найбльш гострі обмеження жінок в Україні існують в 2019.  Хочу почати розкривати цю тематику з невеличкої перемоги. Сьогодні хочу написати про заборону доступу жінок до 458 професій. Ви про це не знали? Так, це правда, до 21 грудня 2017 року в Україні, європейській державі, існував наказ Міністерства охорони здоров'я №256, яким визначено перелік цих заборонених для жінок професій. Навіть не віриться, але ще трохи більше року назад у нас існував цей радянський анахронізм, псевдотурбота про жінок та їх здоров’я, що фактично прирівнював жінку до особи, не здатної прийняти самостійне рішення. І справа не лише в тому, що серед цих, в минулому недоступних для жінок, професій – теслі, машиністи чи слюсарі, а й в тому, що цей список псевдотурботи обмежує право жінки на доступ до заробітку, іноді – єдиного доступного у регіоні. Ніяких виключень щодо віку (наприклад дітородного), здоров’я жінки (може чи не може мати дітей) чи сімейного стану – не робиться.

           Ініціатор кампанії з боротьби із трудовою дискримінацією "Жінка може все!" Ірина Суслова ще в квітні 2017 року започаткувала флешмоб #жінкаможевсе і за пів року Кабінет міністрів скасував ганебний та обмежуючий права жінок наказ.  Фактично він забирав у жінок свободу вибору і ставив їх у нерівне становище стосовно чоловіків. Величезна заслуга у скасуванні наказу належить в.о. міністра охорони здоров'я України Уляні Супрун, яка називала цей указ дискримінаційним:  "Забороняти – це згубний підхід. Потрібно створювати умови праці, які будуть безпечними для всіх, а не робити заборони.".

               Але насправді це одне з небагатоьх досягнення у боротьбі за рівні права жінок в Україні, роботи ще дуже багато. Наступного разу порозмірковуємо, що роблять державні і громадські організації для вирішення іншої гострої проблеми - ненадання необхідної допомоги жінкам – потерпілим від домашнього насильства.  

   

Реєструватися за місцем проживання чи ні?

Не так давно натрапила на опитування, яке провів Аналітичний центр CEDOS, де зазначалося, що в Україні кількість людей, які проживають не за місцем реєстрації складає мінімум 6.8 млн осіб. Це величезна кількість людей, які мають в зв’язку з цим величезну кількість проблем.

           Послуги первинної медичної допомоги в медичних закладах опитані отримували однаково часто, незалежно від того, чи проживають вони за місцем реєстрації. Але при цьому зазвичай здійснювали неофіційні доплат за послуги в державних поліклініках на 11 % більше саме особи, які проживають не за місцем реєстрації. При влаштуванні дітей до шкіл та дитячих садочків додатково доплачували близько двох третіх батьків саме ті, хто проживає не за місцем реєстрації.

З власного досвіду знаю, що часто це є проблемою, і не завжди вдається влаштувати дитину в той навчальний заклад, який хотілося б якраз через місце реєстрації, і ця проблема насправді вирішується виключно грошима і чим краща школа чи садок, тим більше треба доплачувати.

Опитані, які проживають не за місцем реєстрації, рідше беруть участь у виборах та менш активні у житті міста чи села, в якому проживають. До прикладу, під час виборів президента України в першому турі бажання проголосувати виявили менше 10% ВПО. Які ж основні причини чому населення не реєструє місце проживання?

          Загалом, для 85% осіб передумовою проживання не за місцем реєстрації був переїзд.

По-перше, особи часто не відчувають потреби реєструвати місце проживання (77%). Очевидно, можливість отримувати державні послуги та реалізовувати права за місцем реєстрації не є достатнім стимулом реєструвати місце проживання.

По-друге, зареєструвати місце проживання часто заважає сама процедура реєстрації, яка є більш складною для тих, хто мешкає не у власному житлі.

По-третє, в суспільстві панує уявлення про зв’язок реєстрації з правом власності. Попри те, що реєстрація не призводить до набуття права власності, пам’ять про радянський інститут прописки та історія приватизації житла в Україні досі визначає уявлення громадян щодо реєстрації місця проживання.

По-четверте, українці можуть не реєструвати місце проживання через наявність у них вигод у зв’язку з проживанням не за місцем реєстрації. 8% опитаних мешканців міст, які проживали не за місцем реєстрації, відповіли, що вони або їхні члени родини мали досвід зміни реєстрації місця проживання для отримання субсидії.

         Як виявляється проблема достатньо комплексна і просто спрощення процедури реєстрації не призведе до того,  що населення почне реєструвати місце проживання. Думаю, що тут варто проводити інформаційно-просвітницьку роботу на державному рівні та застосовувати заохочувальні механізми.